Поетичний блог Олени Коленченко

Десь ще в корінні дихає весна, Шліфує намистинки для конвалій. І сірий день стоїть біля вікна, Безсніжно і незвично в нашім краї. Ніхто шляхів весні не перейшов, Ще запульсує птицею і цвітом. І зелен-ряст, м'якенький, наче шовк, Топтатимуть закохані і вітер. Та поки січень землю лиш зросив, Бо кажуть, що в народі, те й в природі. Доки весна ще набереться сил, Можливо, хмара і сніжком уродить.                                                                         @Олена Коленченко

Твоє кохання — скарб! Дари волхвів — Що сієш, те й зростає поміж нами. Харизма, шарм, і очі зеленаві Твої в мені… і ними день прозрів! Шалене буйноквіття почуттів, У полум'ї його згорю й воскресну! Всміхнеться нам і неба синє плесо — Ми, мов хмаринки, поєднались в нім. Едема світ захоплено розцвів, Чи то з троянди пелюстки під ноги?!.. Цей світ, і ти — дарунок щирий Бога — Любити нам до скону заповів                                                       @ Олена Коленченко

Я так хочу весни, хоч би жменьку мені І тепла, і крила, і жаги первоцвіту... Ти забрав усе це. Я прошу: поверни, Поверни мене в казку намріяну в квітні. Поверни і кохання пригаслий мотив, І вечірню зорю, і бузків повноквіття. Повернися і ти молодим-молодим, Із того, із мого незабутнього квітня.                                                                                 @ Олена Коленченко